Можливість отримання медичної допомоги не за місцем прописки, єдина електронна база обліку пацієнтів, можливість поліклінікам самостійно розпоряджатися грошима, що зароблені при обслуговуванні хворих — обіцянки, які ми чуємо вже багато років. Реальність же виглядає гнітюче...
Викликана до хворого онкологією швидка допомога відмовляється приїхати, тому що крім знеболюючого уколу вони йому нічим не можуть допомогти. Про це знають не тільки лікарі. Машин швидкої допомоги не вистачає, іноді їх очікування затягується і може призвести до непоправних ситуацій. Чи можна організувати роботу так, щоб машин вистачало, приїжджали вони завжди і вчасно? Напевно можливо.
Ну а якщо ви живете в далекому селі, де таке поняття як приїзд швидкої допомоги відсутнє в принципі. І за допомогою можна звернутися тільки до місцевого фельдшера, який переміщається в кращому випадку на велосипеді і має в наявності лише найпростіші ліки. В цьому випадку, в якості швидкої допомоги, виступає сусід на тракторі або «жигулях», який може відвезти до лікарні в райцентрі. Хіба держава може організувати 1 машину швидкої допомоги на 2-3 села? Йому не до цього, та й лікарню в селі закрили, тому що недостатньо грошей в бюджеті. А наші скарги на грубість персоналу, його низьку кваліфікацію, необхідність лікарям доплачувати для жителів сіл взагалі не є проблемою. Вони б, може, і раді заплатити, та ось кому?
Якщо ж подивитися на проблеми з іншого боку — старі лікарні, відсутність обладнання, мізерне фінансування на 1 ліжко-місце, низькі зарплати і постійний стрес — так виглядає ситуація для лікарів. Адже не від хорошого життя вони беруть хабарі і запивають смерті спиртом. Вони стоять на передовій і щодня рятують комусь життя, адже в більшості населених пунктів України у людей і вибору то особливо немає, там немає приватних клінік або вибору між державними чи відомчими лікарнями.
